A Science Fiction Story.
Author Suntsova Kate
Author Suntsova Kate
School#5. t.Pavlograd. Ukraine.
Co-author Ryabovol Kate
Голова розколювалась… Це було нормально, він ще з дитинства звик до цього. Мікрочіпи з нейронами не дуже дружать. Гірше, що через цей біль ще й пробивався противнючий високочастотний сигнал: «Олександр Грофт, ІБТ № 24, терміновий виклик!». Довелося вставати.
− Сааааш… Ти куди? – сонно пробурмотіла жінка.
Він не відповів, копаючись у потайному ящичку з медикаментами. На роботі інспектору з безпеки телепортації часто доводилось мати справу зі складними розрахунками, а коли думати боляче? На відміну від більшості знайомих, він не поспішав пустити знеболювальний сигнал через мозок. Рятувався простими довгодіючими пігулками, які купували лише представники низу, кому не по кишені були найпростіші досягнення техніки.
Сашко вийшов на балкон, де його вже чекало аеротаксі. Сів, відкрив електрогазету на смартфоні. Сматфон… Який же він смарт, ні крихти власного розуму! А назва лишилася. Так, що там в світі нового?
«Порт-шляхи можуть заблокувати через високу ймовірність загрози персональній і державній безпеці…». Що? Заблокують? Кинути роботу? Порт-шлях, всесвітня система телепортів була найшвидшим і найдешевшим способом переміщення на великі відстані. Хоч і не надто приємним, але ж колись, кажуть, у людей і голови не щодня боліли… чимось треба жертвувати. Колись давним-давно, коли про телепорт говорили тільки в книгах казок, їх виставляли як диво й магію. Насправді, все набагато простіше. Тебе відправляють в будь-яку точку планети як e-mail.
Потужний комп’ютер зчитує твою молекулярну будову, послідовність ДНК, все до останнього електрона і відправляє цей код на місце призначення. А ти розсипаєшся на атоми, зникаєш, розсіюєшся. А потім в необхідному місці згідно з кодом тебе збирають заново, адже вуглець, водень і геть усі необхідні елементи є в землі й повітрі. Природно, що в цьому процесі ти втратиш пам'ять. На те й необхідні мікрочіпи, які пишуть абсолютно все – навички, спогади, думки – і передають в республіканську базу даних. Тож на місці все це знову записується в мозок.
Інспектор задумався. Виходить, телепортуючись, ми помираємо? Десятки й сотні разів на своїй пам’яті? І пам’ять ця також штучна?
Ох, кудись не туди вели його думки… Найшкідливіше, що може зробити людина – це розхитати тверду впевненість у правильності того, що вона робить. Працюєш – працюй добре, ось і все. Недарма ж філософію заборонили ще 200 років тому!
Зіскочивши з таксі, він попрямував просто до станції, яка зараз тривожно блимала червоним. Чиркнув пластиковим пропуском по дверях і ввійшов. Система була заморожена. В стартовому полі верещала від болю людина. Що то за людина, сказати було неможливо – верхній шар шкіри вже розсипався, коли процес зупинили.
− Все ясно. Вилучити з поля, надати допомогу, потім до мене в кабінет.
Знов те ж саме… Черговий придурок. Запис в ідентифікаційній карті, роз’яснювальна робота… Було ради чого смикати його в таку рань!
− Грофт! – гукнув його начальник відділу і, підійшовши поближче, пробурмотів: − Ти там обережніше. Це не наш клієнт. Тобто наш, але мені здається, ним зацікавиться СБУ…
Хто ж це такий, врешті-решт?
Хлопець стояв біля дверей кабінету і переминався з ноги на ногу. Страхітлива картина судин і м’язів почала вже покриватися тонкою шкірочкою.
Олександр почав уже нудну лекцію про безпеку, коли його перебили:
− Бо в мене дуже важлива інформація для Міністерства Оборони! Я… я хакер.
− І що? Здаватися побіг? То ти помилився адресою.
− Годі вже з мене глузувати! Я розшифрував вхідний код. Це найбільш масштабний теракт за всю історію. З хвилини на хвилину на кожну станцію міста має перенестися терорист з вибухівкою. Ви хоч розумієте, що тоді буде?!
− Звідки ти таке взяв? Годі мені тут казки розказувати…
Його перебив вибух, що пролунав зовсім поруч, ударною хвилею інспектора кинуло об стіну. Скло вилетіло, всі меблі виявилися перевернутими. Через розбите вікно увірвався гарячий вітер, принісши запахи диму й пилу. «ТРИВОГА! ТРИВОГА! СИСТЕМА ПІД ЗАГРОЗОЮ! ПОРТ-ШЛЯХ ПЕРЕКРИТО!» − заверещала сигналізація.
Олександр обережно піднявся з підлоги, ошелешено озираючись навколо.
− Чи це не казка…
Катя Сунцова. Як написати науково-фантастичне оповідання.
http://happyschoollife01.blogspot.com/2015/04/how-to-write-science-fiction-story.html
He woke up with a headache. Oh, it was normal – being a child he used to it. It’s normal neuron reaction to the microchip in his head. But there was something worse - high-frequency signal told him: “Alexander Groft, STI №24, you have an urgent call”. So he had to get up.
− Alex… Do you leave… - sleeping wife murmured.
He didn’t answer looking for medicines. His job is often a difficult calculation, impossible with so bad feeling. He prefered usual slow-acting tablet for the poorest people (which couldn’t afford any techniques) instead of painkilling electric signal through the brain.
Alex went to the balcony with waiting air taxi. Set in and open a magazine on his Smartphone. Why is it called so? It doesn’t have its own mind. But the name left from the past when thought these simple programs are “smart”. So, what happened in the world?
“Port-way may be blocked because of high danger for personal and national security”. What? Blocked? Lose a job? Port-way, worldwide system of teleports is the most cheap and fast way to move on a large distances but not so enjoyable. On the other hand, said that long ago people didn’t have a daily headache. We all must sacrifice of something.
Many years ago the teleports were thought as a fairy tail, strange and magic. It actually is much simpler. You can be sent to any place like an email. Your nuclear structure and genetic code are read by powerful computer and sent on the address. Then it dissipates you to the atoms. And you will be composed again in a place of destination, of the necessary chemical elements from the earth and atmosphere. Naturally, you lose your mind and memory during this process. That’s why you need a microchip, which records every your thought, skill and memory, copies them into National database and then brings them back to your brain.
Inspector pondered. So, when we use the teleport, we just die? Again and again, even hundreds of times on your memory. And even that memory is a fake?
No, he was wrong. The worst mistake you can make – breaking your confidence that what you do is right. This is a reason that philosophy was forbidden ages ago. If you work – work well, that’s all.
He jumped out and almost ran straight to the port-station with red alarm blinking. Touched main door with the key and entered. A young man person on the starting ground was cruelly screaming. No one could identify him now, because his skin was already decaying when the system stopped.
− Okay. Get him out of the ground, provide the first aid and bring to my office.
Another fool… Is it the reason to wake him up so early?
“Groft!” chief hailed him. “Be careful. He isn’t our client. Rather ours but…I think he would b interesting for NSA*. ”. God almighty, who is he?
He was waiting near the door and frightful view of his muscles and vessels was already being covered with a new skin.
Alexander was starting a boring lecture about the safety, when the guy interrupted:
− ‘Cause I have a very important information for Ministry of Defence! Okay, I’m hacker…
− Did you hurry to confess of it? You chose a wrong address, – Alex smirked.
− Stop laughing at me! I decrypted a part of codes which have just arrived to the Database. It will be the greatest terror attack of all world history. Terrorists with the explosives will be sent to every station at any moment! Don’t you understand what can happen?!
− How did it come into your empty head? Stop telling me a tale…
He was interrupted by the explosion behind the window and thrown against the wall with the shock wave. Glass crumbled, all furniture was overturned. Hot wind brought the smells of smoke and dust through the broken widow. Alarm system yelled: “DANGER! DANGER! PORT-WAY IS BLOCKED!”
Alex hardly stood up, nervously looking around.
− Or it’s not a tale…
− Alex… Do you leave… - sleeping wife murmured.
He didn’t answer looking for medicines. His job is often a difficult calculation, impossible with so bad feeling. He prefered usual slow-acting tablet for the poorest people (which couldn’t afford any techniques) instead of painkilling electric signal through the brain.
Alex went to the balcony with waiting air taxi. Set in and open a magazine on his Smartphone. Why is it called so? It doesn’t have its own mind. But the name left from the past when thought these simple programs are “smart”. So, what happened in the world?
“Port-way may be blocked because of high danger for personal and national security”. What? Blocked? Lose a job? Port-way, worldwide system of teleports is the most cheap and fast way to move on a large distances but not so enjoyable. On the other hand, said that long ago people didn’t have a daily headache. We all must sacrifice of something.
Many years ago the teleports were thought as a fairy tail, strange and magic. It actually is much simpler. You can be sent to any place like an email. Your nuclear structure and genetic code are read by powerful computer and sent on the address. Then it dissipates you to the atoms. And you will be composed again in a place of destination, of the necessary chemical elements from the earth and atmosphere. Naturally, you lose your mind and memory during this process. That’s why you need a microchip, which records every your thought, skill and memory, copies them into National database and then brings them back to your brain.
Inspector pondered. So, when we use the teleport, we just die? Again and again, even hundreds of times on your memory. And even that memory is a fake?
No, he was wrong. The worst mistake you can make – breaking your confidence that what you do is right. This is a reason that philosophy was forbidden ages ago. If you work – work well, that’s all.
He jumped out and almost ran straight to the port-station with red alarm blinking. Touched main door with the key and entered. A young man person on the starting ground was cruelly screaming. No one could identify him now, because his skin was already decaying when the system stopped.
− Okay. Get him out of the ground, provide the first aid and bring to my office.
Another fool… Is it the reason to wake him up so early?
“Groft!” chief hailed him. “Be careful. He isn’t our client. Rather ours but…I think he would b interesting for NSA*. ”. God almighty, who is he?
He was waiting near the door and frightful view of his muscles and vessels was already being covered with a new skin.
Alexander was starting a boring lecture about the safety, when the guy interrupted:
− ‘Cause I have a very important information for Ministry of Defence! Okay, I’m hacker…
− Did you hurry to confess of it? You chose a wrong address, – Alex smirked.
− Stop laughing at me! I decrypted a part of codes which have just arrived to the Database. It will be the greatest terror attack of all world history. Terrorists with the explosives will be sent to every station at any moment! Don’t you understand what can happen?!
− How did it come into your empty head? Stop telling me a tale…
He was interrupted by the explosion behind the window and thrown against the wall with the shock wave. Glass crumbled, all furniture was overturned. Hot wind brought the smells of smoke and dust through the broken widow. Alarm system yelled: “DANGER! DANGER! PORT-WAY IS BLOCKED!”
Alex hardly stood up, nervously looking around.
− Or it’s not a tale…
Один день з життя інспектора з безпеки телепортації.
Науково-фантастичне оповідання.
− Сааааш… Ти куди? – сонно пробурмотіла жінка.
Він не відповів, копаючись у потайному ящичку з медикаментами. На роботі інспектору з безпеки телепортації часто доводилось мати справу зі складними розрахунками, а коли думати боляче? На відміну від більшості знайомих, він не поспішав пустити знеболювальний сигнал через мозок. Рятувався простими довгодіючими пігулками, які купували лише представники низу, кому не по кишені були найпростіші досягнення техніки.
Сашко вийшов на балкон, де його вже чекало аеротаксі. Сів, відкрив електрогазету на смартфоні. Сматфон… Який же він смарт, ні крихти власного розуму! А назва лишилася. Так, що там в світі нового?
«Порт-шляхи можуть заблокувати через високу ймовірність загрози персональній і державній безпеці…». Що? Заблокують? Кинути роботу? Порт-шлях, всесвітня система телепортів була найшвидшим і найдешевшим способом переміщення на великі відстані. Хоч і не надто приємним, але ж колись, кажуть, у людей і голови не щодня боліли… чимось треба жертвувати. Колись давним-давно, коли про телепорт говорили тільки в книгах казок, їх виставляли як диво й магію. Насправді, все набагато простіше. Тебе відправляють в будь-яку точку планети як e-mail.
Потужний комп’ютер зчитує твою молекулярну будову, послідовність ДНК, все до останнього електрона і відправляє цей код на місце призначення. А ти розсипаєшся на атоми, зникаєш, розсіюєшся. А потім в необхідному місці згідно з кодом тебе збирають заново, адже вуглець, водень і геть усі необхідні елементи є в землі й повітрі. Природно, що в цьому процесі ти втратиш пам'ять. На те й необхідні мікрочіпи, які пишуть абсолютно все – навички, спогади, думки – і передають в республіканську базу даних. Тож на місці все це знову записується в мозок.
Інспектор задумався. Виходить, телепортуючись, ми помираємо? Десятки й сотні разів на своїй пам’яті? І пам’ять ця також штучна?
Ох, кудись не туди вели його думки… Найшкідливіше, що може зробити людина – це розхитати тверду впевненість у правильності того, що вона робить. Працюєш – працюй добре, ось і все. Недарма ж філософію заборонили ще 200 років тому!
Зіскочивши з таксі, він попрямував просто до станції, яка зараз тривожно блимала червоним. Чиркнув пластиковим пропуском по дверях і ввійшов. Система була заморожена. В стартовому полі верещала від болю людина. Що то за людина, сказати було неможливо – верхній шар шкіри вже розсипався, коли процес зупинили.
− Все ясно. Вилучити з поля, надати допомогу, потім до мене в кабінет.
Знов те ж саме… Черговий придурок. Запис в ідентифікаційній карті, роз’яснювальна робота… Було ради чого смикати його в таку рань!
− Грофт! – гукнув його начальник відділу і, підійшовши поближче, пробурмотів: − Ти там обережніше. Це не наш клієнт. Тобто наш, але мені здається, ним зацікавиться СБУ…
Хто ж це такий, врешті-решт?
Хлопець стояв біля дверей кабінету і переминався з ноги на ногу. Страхітлива картина судин і м’язів почала вже покриватися тонкою шкірочкою.
Олександр почав уже нудну лекцію про безпеку, коли його перебили:
− Бо в мене дуже важлива інформація для Міністерства Оборони! Я… я хакер.
− І що? Здаватися побіг? То ти помилився адресою.
− Годі вже з мене глузувати! Я розшифрував вхідний код. Це найбільш масштабний теракт за всю історію. З хвилини на хвилину на кожну станцію міста має перенестися терорист з вибухівкою. Ви хоч розумієте, що тоді буде?!
− Звідки ти таке взяв? Годі мені тут казки розказувати…
Його перебив вибух, що пролунав зовсім поруч, ударною хвилею інспектора кинуло об стіну. Скло вилетіло, всі меблі виявилися перевернутими. Через розбите вікно увірвався гарячий вітер, принісши запахи диму й пилу. «ТРИВОГА! ТРИВОГА! СИСТЕМА ПІД ЗАГРОЗОЮ! ПОРТ-ШЛЯХ ПЕРЕКРИТО!» − заверещала сигналізація.
Олександр обережно піднявся з підлоги, ошелешено озираючись навколо.
− Чи це не казка…
Катя Сунцова. Як написати науково-фантастичне оповідання.
http://happyschoollife01.blogspot.com/2015/04/how-to-write-science-fiction-story.html
Комментариев нет:
Отправить комментарий